Цукровий діабет 2-го типу: безпека препаратів другої лінії

Актуальність

Лікування пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу становить надзвичайно актуальну клінічну та соціальну проблему, незважаючи на широке застосування пероральних антигіперглікемічних препаратів (ПАГП). Внаслідок суттєвої залежності дії ПАГП від функції бета-клітин із часом ефективність гіпоглікемічних препаратів знижується та призводить до гіперінсулінемії. У свою чергу, гіперінсулінемія пов’язана з інсулінорезистентністю тканин, яка запускає патогенетичний механізм розвитку серцево-судинних ускладнень. Поширеність захворювання та інсулінопосередкованих ПАГП спричинили пошук нових фармакологічних рішень з метою подолання інсулінорезистентності та зниження смертності серед пацієнтів із ЦД 2-го типу від ускладнень діабету. Слід зазначити, що останні досягнення у вивченні патогенезу ЦД продемонстрували нові фармакологічні можливості, спрямовані на регуляцію рівня гіперглікемії у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Виокремлення, клонування та розшифрування молекул двох натрійзалежних котранспортерів, які широко експресуються у внутрішніх органах та регулюють реабсорбцію глюкози в епітелії проксимальних відділів канальців клубочків нефрона, започаткувало виробництво препаратів другої лінії у лікуванні пацієнтів із ЦД 2-го типу — інгібіторів натрійнезалежних ко-транспортерів глюкози (SGLT-2). Результати численних клінічних досліджень підтвердили тенденцію до нормалізації рівня глюкози у сироватці крові, біохімічних показників крові та зменшення маси тіла у пацієнтів із ЦД 2-го типу, які приймали SGLT-2. Однак залишається відкритим питання частоти виникнення побічних ефектів від тривалого застосування SGLT-2. Аби довести безпеку та ефективність стимуляторів виведення глюкози, групою дослідників на чолі із Дженіфер Доннан проведено огляд шести великих рандомізованих досліджень. Результати опубліковано у виданні «British Medical Journal» («Британський медичний журнал») у 2019 р.

Результат

До огляду було залучено попередньо відібрані 109 досліджень, в яких вивчали побічні ефекти від застосування інігбіторів SGLT-2, а саме дапагліфлозину, канагліфлозину, емпагліфлозину та іпрагліфлозину, порівняно із плацебо та з контрольним активним препаратом. Загальна частота виникнення побічних ефектів була однаковою в дослідній групі та групі, яка приймала контрольний активний препарат, за винятком підвищення ризику інфекції сечовивідних шляхів при застосуванні дапагліфлозину: коефіцієнт ризику (RR) 1,21, 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,02–1,43. Ризик виникнення гострої ниркової недостатності виявився нижчим у дослідній групі порівняно із групою плацебо: RR 0,59, 95% ДІ 0,39–0,89. Частота виникнення кетоацидозу та інфекції сечовивідних шляхів у дослідній групі та у групі плацебо була однаковою: RR 0,66, 95% ДІ 0,3–1,45 та RR 1,02, 95% ДІ 0,95–1,09 відповідно. Однак у чотирьох дослідженнях зазначені випадки недосягнення терапевтичних цілей та підвищення ризику виникнення васкулярних порушень.

Висновки

Таким чином, необхідне проведення подальших досліджень оптимізації вибору терапевтичних напрямів у лікуванні пацієнтів із ЦД 2-го типу.

  • Donnan J.R., Grandy C.A., Chibrikov E. et al. (2020) Comparative Safety of the Sodium Glucose Co-Transporter 2 (SGLT2) Inhibitors: A Systematic Review and Meta-Analysis. BMJ Open: 9(1): e022577. doi: 10.1136/bmjopen-2018-022577.
    (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/30813108).

Юлія Жарікова

Надана оцінка виникнення побічних ефектів від застосування інгібіторів натрійнезалежних котранспортерів глюкози другої лінії (SGLT-2) у лікуванні пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу
Дополнительно:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *