Ефективне лікування пацієнтів із псоріатичним артритом

Актуальність

Згідно із сучасними даними, псоріатичний артрит (PsA) розглядається як хронічне системне захворювання суглобів, асоційоване з псоріазом, із переважною локалізацією запального процесу у тканинах опорно-рухового апарату та постійним прогресуванням перебігу. З клінічних симптомів для PsA притаманне поєднання псоріатичної шкірної висипки, змін нігтів та гетерогенного серонегативного артриту з домінуючим ураженням периферичних суглобів кінцівок, суглобів хребта та крижо-клубових суглобів, дактилітом та ентезитом. Відповідно до статистичних даних, PsA вражає 1% населення та 30% пацієнтів із псоріазом. У більшості (до 70%) пацієнтів із PsA ураження суглобів вторинне щодо специфічної шкірної висипки. З огляду на середній вік виникнення перших проявів захворювання 25–40 років, фахівці вважають, що хвороба має соціальне значення внаслідок суттєвого порушення звичного способу життя людини та/або погіршення його якості. Основним патогенетичним напрямком у лікуванні пацієнтів із PsA є протидія запальному процесу, а модифікація фармакологічної спрямованості лікування залежить від клінічних проявів хвороби та відповіді на терапію. Стандартизоване лікування PsA полягає в послідовному застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів у поєднанні з глюкокортикостероїдами та хворобо-модифікуючих антиревматичних препаратів синтетичного та/або біологічного походження (бХМАРП). Враховуючи вузькоспрямовану дію та вплив на певні імунокомпетентні клітини, задіяні у процесі запалення, найбільший лікувальний ефект отримано від застосування бХМАРП, які знижують підвищений рівень фактора некрозу пухлини (TNF)-α шляхом зв’язування його зі штучно створеним антитілом. Враховуючи відсутність адекватної фармакологічної відповіді у частини пацієнтів, за іншу фармакологічну стратегію вибране пригнічення прозапального цитокіну інтерлейкіну (IL)-17A. Одним із цих препаратів є секукінумаб, фармакологічна дія якого полягає в безпосередньому інгібуванні IL-17A. Попереднє дослідження зумовило швидке та клінічно значуще поліпшення стану пацієнтів із PsA з непереносимістю або неадекватною реакцією на біологічні препарати, спрямовані на інгібування TNF-α. Аби довести стійку ефективність та безпеку застосування моноклонального антитіла людини секукінумабу у пацієнтів з різним ступенем активності PsA, було проведено поточне дослідження.

Методи та результати

Після основного дослідження проведено розширене рандомізоване дослідження, до якого було залучено 587 пацієнтів із PsA, які отримували секукінумаб підшкірно впродовж трьох років. З метою з’ясування найефективнішої дози всіх пацієнтів розподілили на три групи залежно від дози секукінумабу: 75; 150 та 300 мг. За умовами дослідження дозу змінювали залежно від досягнення клінічного ефекту: від 75 до 150 мг та від 150 до 300 мг. Отримані результати порівнювали між групами та контрольною групою, яка отримувала плацебо.

Ефективність лікування оцінювали за критеріями Американського коледжу ревматології (ACR, індекс активності за шкалою DAS-28) або інших шкал. За первинну кінцеву точку було вибрано оцінювання довгострокової ефективності секукінумабу у пацієнтів, які досягли покращення ≥20; ≥50 або ≥70% мінімум за трьома з п’яти критеріїв покращення клінічної відповіді ACR20, ACR50 та ACR70 відповідно. За кінцеву точку дослідження було прийнято ступінь вираженості клінічних ознак дактиліту та ентезиту згідно з визначенням індексу дактиліту (LDI) та оцінювання індексу порушення життєдіяльності (HAQ-DI).

Загалом упродовж 5 років стійка ремісія була досягнута в усіх пацієнтів. У всіх групах 71% пацієнтів досягли покращення ≥20%; 51,8% пацієнтів покращили клінічну відповідь ≥50%, а 36,3% пацієнтів — на ≥70% відповідно до критеріїв клінічної відповіді ACR 20/50/70. Враховуючи залежність ефективності препарату від дози та активності запалення, відзначали, що стійка клінічна ремісія у 34,6% пацієнтів була досягнута при підвищенні дози зі 150 до 300 мг. Частка пацієнтів, які досягли клінічної та лабораторної ремісії, у групі з дозою 150 мг зросла з 60,8 до 75,3%. Крім того, у групі з дозою 150 мг спостерігалася стійка ремісія впродовж 5 років у 93,9% пацієнтів із дактилітом та у 78,8% пацієнтів із проявами ентезиту.

На відміну від ефективності, рівень безпеки застосування препарату виявився однаковим для всіх досліджуваних, незалежно від дози. Побічні ефекти від застосування препарату очікувано спостерігалися впродовж перших двох років після початку лікування. З них найчастіше виявляли інфекційні ускладнення, хворобу Крона, грибкову інфекцію та клінічні ознаки серцевої недостатності.

Висновки

Таким чином, необхідно проводити подальші дослідження застосування біологічних препаратів у пацієнтів з PsA з метою стандартизації доз бХМАРП залежно від активності хвороби.

  • Mease PJ., Kavanaugh A., Reimold A. et al. (2020) Improvements in the Signs and Symptoms of Psoriatic Arthritis: Final 5‐year Results from the Phase 3 FUTURE 1 Study. ACR Open Rheumatology, 2(1): 18–25. DOI 10.1002/acr2.11097.
  • https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1002/acr2.11097

Юлія Жарікова

У дослідженні оцінювали ефективність та безпеку застосування моноклональних антитіл людини у пацієнтів із псоріатичним артритом з високим ступенем активності (FUTURE, NCT01392326)
Дополнительно:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *