Андрій Шипко — з політики в онкологію

У 2020 р. Україна продовжує вибудовувати вітчизняну систему онкологічної допомоги для наших громадян.

Що виходить, а що ні? Які види раку діагностують найчастіше? Чи загрожує нам зростання смертності внаслідок нестачі хіміопрепаратів? Яку допомогу отримують наші громадяни?

― Андрію Федоровичу! Розкажіть, як Ви прийшли в онкологію та про свою роботу в Національному інституті раку.

У моєму житті сталося так, що не я прийшов в онкологію, а онкологія прийшла до мене і залишила незагоєну рану в моєму серці.

14 років хворіла на рак моя мама, яка народила трьох синів, я був старшим. Вона боролася із хворобою 14 років, і все це на моїх очах. Коли людині вперше говорять, що у неї чи її рідної людини рак, — це шок: біжать холодні мурашки по тілу та обдає гарячою хвилею з голови до ніг. На деякий час створюється відчуття втрати реальності та несприйняття дійсності, аж допоки не настане усвідомлення проблеми, що виникла, та необхідності пошуку виходу із тяжкої, приголомшливої ситуації. Навіть небезпечні серцево-судинні захворювання сприймаються не так трагічно, як новина, що маєш онкологію.

В уявленні більшості людей рак асоціюється зі смертельним вироком, викликаючи психоемоційні розлади навіть у психічно врівноважених людей. Ця складна глобальна проблема вимагає негайних і скоординованих дій від лікаря та пацієнта. Тому чим більше людина поінформована про хворобу і варіанти ефективного лікування, тим спокійніше проходить процес лікування.

Ми проводимо регулярні інфокомпанії з метою підвищення обізнаності населення щодо проблем онкології в Україні. Однак зараз система переважно націлена на протидію коронавірусу. Розмови тільки про нього. Але мільйони пацієнтів продовжують свою особисту боротьбу з онкологією. Рак не втік на період карантину, ми працюємо щодня, приймаючи пацієнтів без направлень.

Коли я приймав рішення про роботу в Національному інституті раку, я уявляв обсяг робіт, з яким доведеться мати справу. Адже це місце роботи 1400 осіб, це місце порятунку для тисяч і тисяч пацієнтів з усієї країни.

Я розумію, якої відповідальності і знань вимагає ця робота. Тут зібралися проблеми за роки внаслідок бездіяльності попередніх керівників. Можливо, вони були некомпетентні, може, їм не вистачало сміливості запитати поради або навчитися управляти медичним закладом. Я не беруся їх судити. Але зараз моєї уваги потребують абсолютно всі сфери життєдіяльності Інституту. Контроль будівництва і робота господарської частини, харчоблок, прачка, ремонт вентиляції, щоденні наради і робота з персоналом, розвиток науково-­дослідного комплексу, загальна стратегія розвитку і реформ Інституту.

На мені робота з Міністерством охорони здоров’я, з Кабінетом Міністрів України, переговори, дискусії та питання закупівлі дороговартісного устаткування. У всі процеси потрібно включатися. Вивчати, досліджувати, приймати рішення, брати на себе відповідальність. Контролювати роботу на всіх етапах. Адже необхідно навести порядок.

В Інститут я прийшов як кризовий менеджер. Я маю великий досвід в організації та управлінні закладами сфери охорони здоров’я. Це багаторічний досвід і практичні результати рівня державного управління.

Згідно зі статистичними даними Національного канцер-реєстру України на сьогодні в Україні на обліку перебувають 1 159 500 хворих. Щорічно в середньому реєструють 135 800 нових випадків захворювання на рак — сумна статистика. У кожного четвертого українця та кожної шостої українки виявляють рак, 80% із цих випадків — пізня діагностика, що позбавляє хворого надії на можливе одужання. Щорічно в Україні від онкопатології помирають близько 90 тис. осіб, з яких 35% — люди працездатного віку.

Так, за розрахунками ВООЗ, у 2022 р. кількість людей, які вперше захворіють на рак в Україні, перевищуватиме 200 тисяч.

― Яка зараз проводиться політика в Інституті для зниження сумної статистики онкологічної захворюваності в Україні?

На жаль, у країні практично відсутня цілеспрямована комплексна програма, яка б координувала комплекс заходів ранньої діагностики онкозахворювань та їх профілактики. Вибудувана в попередні роки чітка програма профілактичних оглядів, диспансерного спостереження пацієнтів групи ризику та цілеспрямована державна політика щодо контролю здоров’я громадян на підприємствах, заводах нині практично відсутня. Відсутній плановий огляд дітей у дошкільних закладах, школах, інститутах — те, що було раніше. Причин для цього чимало: політичні баталії навколо програми реформування галузі, відсутність розуміння відповідальності за своє здоров’я у громадян та дефіцит лікарів. Аби хоч якимось чином зрушити ці проблеми з мертвої точки, для наших громадян ми розробляємо великі інформаційні компанії, інформуємо про програми раннього скринінгу та діагностики онкологічних захворювань.

Створено  відповідний календар та графік системної роботи з населенням та висвітленням інформації про онкологічну ситуацію, систематично готуємо повідомлення про різновиди онкологічних захворювань у державі. Особлива увага приділяється співпраці із власниками підприємств та роботодавцями з метою ширшого залучення працівників до профілактичних оглядів для раннього виявлення захворювань. Передусім це стосується чоловіків (рак передміхурової залози) та жінок (рак молочної залози). Саме ці захворювання лідирують серед усіх випадків онкопатології у країні та вражають переважно осіб працездатного віку.

Профілактика та раннє виявлення захворювань — життєво важливі для підтримки трудового потенціалу країни. Ця тактика створює оптимальні умови для широкого охоплення працюючих профілактичними оглядами навіть тоді, коли за браком часу працівник позбавлений можливості поспілкуватися з лікарем. Лише завдяки цій тактиці вдається значно наблизити лікарську допомогу до широких верств, збільшити кількість виявлення захворювання на рак на ранніх стадіях та підвищити якість лікування у довгостроковій перспективі. І найголовніше — якомога більш раннє виявлення захворювання дає надію на повне одужання, зменшує фінансове навантаження як на державу, так і на громадян в цілому.

― Які види раку діагностують у пацієнтів найчастіше?

На сьогодні маємо різкий стрибок захворюваності на рак легені. Можливих причин тут безліч. Однак серед факторів ризику вагому частку становить тютюнопаління, куріння електронних сигарет і вейп. Плюс забруднення повітря практично в усіх містах із перевищенням вмісту токсичних речовин у багато разів, бажання користуватися кондиціонованим повітрям в автомобілі, на роботі та вдома — і стане зрозумілим, що потрібно робити, аби запобігти захворюванню. Тут доречно нагадати про доцільність огляду сімейним лікарем та щорічного рентгенівського обстеження, а за потреби — і комп’ютерної томографії. Ця тактика дасть змогу виявити мінімальні, найменші патологічні утворення в легенях, адже можливості сучасної діагностики фантастичні.

Часто буває, що пацієнтка прийшла на обстеження молочної залози, а пішла з діагностованим раком легені. На жаль, так буває, однак раннє виявлення ознак онкологічної патології дає імовірний шанс одужання. Сучасна техніка дозволяє виявити найменші прояви хвороби. Лише слід вчасно звернутися до лікаря і стежити за своїм здоров’ям.

Інша патологія — рак молочної залози — найпоширеніша серед жінок репродуктивного віку. Саме тому кожна жінка віком 40–50 років обов’язково має бути оглянута мамологом щонайменше один раз на рік та виконати мамографію. Від цього виду раку, на жаль, пішла з життя і моя мама. Лікар-мамолог має бути особливо уважним, оглядаючи пацієнтку, особливо за наявності бодай незначного ущільнення. Необхідно також донести до жінки, що самоконтроль має значення, але при мінімальних сумнівах — обов’язковий огляд мамолога!!! Серед факторів підвищеного ризику розвитку раку молочної залози слід брати до уваги:

  • жінки молодого віку, в яких відсутня вагітність після попередніх абортів або пологів;
  • куріння (особливо рано розпочате);
  • ранній початок менструацій (до 12 років);
  • пізня менопауза (після 55 років);
  • обтяжений сімейний анамнез, спадковість (онкозахворювання у родичів «мутація в генах BRCA»);
  • цукровий діабет;
  • артеріальна гіпертензія;
  • зловживання алкоголем;
  • порушення функцій щитовидної залози;
  • хронічне запалення яєчників;
  • вживання гормонів з метою контрацепції або лікування гормонами протягом 10 років і більше.

Далі А. Шипко наголосив, що важливим завданням є повернення в соціальне середовище хворих із онкологічними проблемами, і цьому Інститут приділяє надзвичайну увагу. Задля цього в Інституті працюють над організацією Центру психологічної підтримки для надання психологічної допомоги тим, хто вперше дізнався про свій діагноз у стінах нашого закладу. Особливо це стосується тяжкохворих, осіб із задавненими формами хвороби (ІІІ–ІV стадія) і маленьких дітей та їх батьків. Ви навіть не уявляєте, який жах проймає людину, коли вона дізнається про те, що у неї рак. Та вчасно отримана підтримка психолога, своєчасна і тактовна консультація або ж звичайне спілкування з тими, хто вже подолав прірву недуги, не дасть впасти у відчай та опустити руки. Саме тому має існувати Центр психологічної підтримки, де мають навчити, як донести свою біду рідним, підготуватися до операції або хіміотерапії, змінити спосіб життя. І отримати шанс на порятунок. А персоналу допомогти позбавитись емоційного вигорання. Продовжуючи далі, А. Шипко не оминув і сучасного стану пандемії СOVID-19 та проблем, пов’язаних із медичною галуззю на цьому тлі в цілому. Адже саме зараз стало зрозумілим, як багато для суспільства важить лікар та медична галузь загалом. А. Шипко наголосив, що стало зрозумілим, що без чуйного ставлення до лікаря і розвитку медичної науки держава може не вижити в екстремальних ситуаціях. Потрібно розвивати сучасні медичні технології на всіх рівнях, будувати сучасні клінічні та науково-дослідні медичні центри. Це аксіома.

За статистикою, 30% населення мають задавнені стадії захворювання, більшість хворих — люди працездатного віку. Це спричиняє величезні збитки для держави та несе загрозу її економічному існуванню. Багато дечого корисного з минулої радянської моделі Семашка зникло. При тому, що вона досить ефективна у плані розбудови профілактичних заходів . Саме запозичення цього досвіду дозволило Китаю швидко впоратися та локалізувати поширення COVID-19. Усе визначають кошти — у колишньому СРСР виділялося 12–14% ВВП на охорону здоров’я. І цього було достатньо для створення пристойної медичної галузі: будували лікарні і розвивали науково-дослідну мережу закладів. На сучасному етапі розбудови та реформування медичної галузі України можна було б подумати, яким чином використати накопичений досвід у сучасних реаліях.

Не можна в жодному разі припиняти диспансеризацію, скринінг онкологічних захворювань і ранню діагностику. Якби все це виконувалося, то захворюваність знизилася б на 50–60%.

Лікарі б активно включилися у процес лікування на ранніх стадіях захворювання, а не на III–IV стадії. Ми повинні зрозуміти, що лікування хворих на ранніх стадіях — це спільна турбота лікаря і громадянина, а досягнення мети — повного вилікування — має стати всім винагородою.

― Розкажіть про досягнення Національного інституту раку?

У цьому році Інститут святкує 100-літній ювілей. У нас були заплановані відповідні урочистості для онкологів і радіологів, нагородження співробітників почесними відзнаками за участю Президента та депутатів Верховної Ради. Однак пандемія внесла свої корективи. Захід перенесено на весну 2021 р.

У цих стінах працює багато талановитих і завзятих фахівців. Справжніх професіоналів, які присвятили все своє життя служінню людям та розвитку Інституту. Адже ми — одна з найстаріших науково-дослідних медичних установ України.

Науковий потенціал закладу дозволяє вирішувати найбільш актуальні та складні проблеми онкології відповідно до міжнародних вимог. Кожен лікар із високою самовідданістю та наполегливістю береться за вирішення найскладніших клінічних випадків у хворих із онкологічною патологією, які звертаються практично з усіх куточків нашої країни. Наші фахівці враховують світовий досвід та залучають до співпраці колег з Європи. Важливим напрямком є науково-дослідна робота, що сприяє не лише розробленню нових методів лікування, а також дає можливість обміну науковими досягненнями із колегами як в Україні, так і поза її межами.

В Інституті працюють 6 лауреатів Державної премії України, 13 заслужених лікарів України, заслужені працівники охорони здоров’я України, 28 докторів і 78 кандидатів наук. Я пишаюся тим, що маю нагоду працювати пліч-о-пліч з такими людьми. І хочу застосувати весь свій досвід та професійні знання, аби створити гідні умови праці для своїх колег, а для пацієнтів — сучасні умови лікування. Я вірю в те, що сильна команда Інституту подолає всі негаразди і наслідки кризи.

Тому, перш за все, ми працюємо над створенням відповідних світовому рівню умов праці, щоб кожен співробітник закладу мав максимальну можливість своєї повної реалізації. Це принесе користь як пацієнтам, так і державі в цілому, а співробітникам — моральне та фінансове задоволення, і врятувати ще більше життів.

На сьогодні клініка Національного інституту раку має 600 ліжок, на яких за рік отримує лікування понад 20 тис. осіб із приводу пухлин всіх локалізацій. Тільки через поліклініку проходить близько 200 тис. пацієнтів щороку.

Відділення з лікування злоякісних захворювань крові — найбільше в Україні. Щорічно у відділенні онкологічної гематології проходять лікування понад 400 пацієнтів і близько 1000 — консультацію. Серед них трансплантації кісткового мозку потребує 160 пацієнтів: 140 — аутологічна (пересадка власних стовбурових клітин), 20 — від донорів (алогенна). Потреба України в таких втручаннях становить близько 300 алогенних та 700 аутологічних трансплантацій. З червня 2017 р. власними зусиллями в Інституті розпочато проведення аутологічних трансплантацій для дорослих, яких виконано 11. Орієнтовна ціна трансплантації за видатковими матеріалами і медикаментів (включаючи передтрансплантаційний етап хіміотерапії) становить 13–25 тис. євро. Відповідна ціна аутологічної трансплантації в Німеччині становить до 100 тис. євро.

Однак за браком технічних можливостей алогенна трансплантація не виконується і потребує поїздки хворого за кордон, де вартість такої процедури становить 250 тис. євро, за відповідних умов в Україні могла б коштувати орієнтовно у тричі дешевше.

Проведення трансплантації кісткового мозку лімітовано відсутністю фінансування і обмеженням приміщень, придатних для трансплантації. Для проведення алогенної трансплантації необхідне створення сертифікованої лабораторії типування та реєстру донорів. Необхідно додаткове навчання лікарів і медсестер, а також фахівців суміжних спеціальностей (біологів-генетиків, патоморфологів, лікарів-лаборантів, радіологів, рентгенологів). У 2011 р. закладено фундамент Клініки № 3, де заплановано створення Центру трансплантації кісткового мозку, в якому буде можливе проведення аутологічних та алогенних трансплантацій. Згідно з міжнародними рекомендаціями, для нових центрів трансплантації кісткового мозку оптимальним є проведення аутологічних трансплантацій протягом перших двох років роботи центру, в подальшому — проведення алогенних трансплантацій. Після завершення будівництва й оснащення відділення, переоснащення лабораторії тканинного типування для підбору донорів і навчання персоналу стане можливим проведення не менш ніж 100 трансплантацій на рік.

― Які умови необхідно виконати, щоб Інститут запрацював із максимальною ефективністю?

Для початку необхідно імплементувати такі проєкти: створити міжнародну акредитацію лабораторії генетики та збудувати й оснастити Клініку № 3 з Центром трансплантації кісткового мозку.

Нам необхідно ввести в експлуатацію лінійний прискорювач, який використовується як основний елемент радіотерапії та радіохірургії, для повноцінного неад’ювантного лікування.

Потрібно оновити матеріально-технічну базу єдиної на сьогодні Державної експериментальної молекулярно-генетичної лабораторії, створити центр молекулярно-генетичних досліджень.

Які потреби Інституту в оснащенні обладнанням і лікарськими засобами? Що плануєте змінити й запровадити? Які нові методи діагностики та лікування?

Одним із досягнень є те, що з 2016 р. Національний інститут раку став другим центром трансплантації кісткового мозку для дорослих в Україні. Трансплантаційну групу Інституту включено в Державну пілотну програму трансплантації кісткового мозку в Україні.

У 2017 р. проведено вперше в нашому відділенні онкогематології 11 аутологічних трансплантацій — стовбурові клітини від прийнятного донора пересаджують пацієнту. На сьогодні наші фахівці провели вже 60 таких аутотрансплантацій. В Інституті працює потужна команда, яка постійно виходить на новий рівень.

Восени ми плануємо відкриття оновленого відділення онкогематології з лабораторією з окремими боксами. Адже зараз в Україні повністю відсутні родинні трансплантації кісткового мозку, коли проводиться пересадка кісткового мозку від родича. Щоб зробити подібну операцію за кордоном, український пацієнт повинен їхати з країни, а держава повинна витратити на це за програмою «Лікування за кордоном» 150 тис. євро. На всіх, хто потребує, грошей зазвичай не вистачає.

У Києві, в нашому Інституті, є лікарі, є їх знання, є їх золоті руки, є приміщення для проведення таких операцій. Але немає молекулярно-генетичної лабораторії, створення якої — головна мета зараз для нас, керівництва Інституту.

Модернізована лабораторія дозволить нашим лікарям у Києві робити типування, досліджувати тканини кісткового мозку і виконувати алогенну трансплантацію кісткового мозку — від родича, і для пацієнта ця процедура буде безкоштовною. Держава з фонду НСЗУ оплачуватиме не 150 тис. євро, а всього 40 тис. євро. І нашим громадянам не потрібно буде нікуди виїжджати на лікування, а ми зможемо рятувати більше наших пацієнтів.

Попереднє керівництво тягнуло оформлення документації 2 роки. Ми зробили необхідну підготовку за місяць. На 2020 р. витрати на реалізацію проєктів затверджені в сумі 106 млн грн. Функції замовника за цим проєктом покладено на ДП «Укрмедпроєктбуд».

На сьогодні з метою реалізації проєкту сформовано медичне і технічне завдання на переобладнання і реконструкцію лабораторії. Підготовлено вихідні дані для розроблення проєктної документації.

― Яка взаємодія планується вами з Міністерством охорони здоров’я в умовах реформування галузі?

Інститут раку безпосередньо підпорядковується Міністерству охорони здоров’я України. Візит міністра до нас був у серпні. Ми обговорили питання будівництва лабораторії та оновлення корпусу у відділенні радіології. Провідали дітей у відділенні, оглянули оснащення палат. Це потрібно, щоб повноцінно співпрацювати з НСЗУ, а пацієнти мали змогу отримати державне забезпечення лікування. Переглянувши кошторис та витрати на лікування онко­хворих, я зрозумів, що бюджетних коштів не вистачає.

― Як плануєте працювати з Комітетом Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування, НСЗУ?

Із НСЗУ плануємо вести переговори. Пакети медичної допомоги, передбачені для Національного інституту раку, необхідно переглянути. Інститут — це не диспансер, не відділення. Інститут — це національна цитадель у боротьбі з онкологічними захворюваннями. Це установа-лідер у нашій країні. Необхідно підвищити коефіцієнт виплат лікарям, провідним фахівцям та збільшити фінансування дослідних проєктів.

Я радий, що НСЗУ і так досить добре підрахувала витрати на онкологію. Але моя мета — щоб люди взагалі не платили за своє лікування. Пацієнт не повинен нести цей тягар. Як тільки встановлений цей страшний діагноз — держава відразу повинна подбати про свого громадянина, який виявився у важких життєвих обставинах.

― Що думаєте про медичне страхування, його оптимальну модель?

Будучи депутатом, я був автором усіх законопроєктів про медичне страхування. У 2019 р. на своєму тодішньому окрузі (це міста Покров та Нікополь) я застрахував усіх школярів від складних захворювань. Спочатку всі матусі переймалися, що це великі гроші. Але коли діти почали хворіти, ламали руки, ноги, і батькам принесли медикаменти безкоштовно, люди зрозуміли, як це працює, як це вигідно. І я дуже радий, що у мене вийшло реалізувати цей проєкт на своєму маленькому рівні.

Зараз ситуація змінилася. Подивіться навколо. Пандемія назавжди змінила наше життя, ситуацію з бюджетом, з роботою громадян. Зараз ми не зможемо поширити медичне страхування на всі хвороби. Це був би великий податок, який українці не готові платити. І потрібно розуміти, що люди не потягнуть це навантаження. Бідність, безробіття, війна на Сході країни. Але потроху, крок за кроком, з часом у нас вийде. Я вірю, що в перспективі ми все одно прийдемо саме до цього виду охорони здоров’я. Весь світ вже давно так живе. Часто до нас звертаються хворі на рак IV стадії, які потребують дороговартісного лікування, що здебільшого падає на плечі рідних.

― Як часто жінки віком 25–50 років звертаються до мамолога?

Рідко. А яка вартість лікування раку молочної залози? До 1 млн грн. А якщо ввести страхування? То ми візьмемо під контроль цю проблему. Ми зможемо допомогти багатьом жінкам. Тому я вважаю, що ми повинні вводити страхування для окремих хвороб. Якщо жінка буде платити умовно 200 грн на рік страхування на випадок раку молочної залози, то вона убезпечить своє майбутнє.

― Якщо чоловік проходитиме вчасно профогляд, платитиме страховку на випадок раку, то можна запобігти тисячі випадкам раку передміхурової залози?

На все потрібен час і правильно спрямована інформаційна політика. Подивіться на наш народ — яка втрата довіри до влади. Людей так багато разів підводили, зраджували. Зараз тільки скажи комусь про медичне страхування, відразу розгориться дискусія, а за нею — скандал. Тому потрібно починати точково, щоб людина відчула, що це працює, що гроші ніхто не вкрав і не побудував собі дачу, а пацієнта кинув помирати. Насамперед потрібно впровадити медичне страхування на випадок онкології.

― Що робити для медичної реформи 2-го і 3-го рівня?

Я згоден, що, дійсно, на первинному ринку реформа працює. Кожен пацієнт вже познайомився зі своїм сімейним лікарем. Знає, як до нього записатися через електронну систему. Лікарі почали отримувати вищі зарплати. Але в маленьких містах, на жаль, проблема — не в усіх є інтернет. Доступ до eHealth і бажання вчитися або змінюватися є не у всіх.

2–3-й рівень — це складніше. Лікарні зіткнулися з проблемами і недоотримали фінансування від НСЗУ. Дуже багато стали скорочувати співробітників, скорочувати і закривати цілі відділення. Це неприпустимо у країні, де наявні такі проблеми зі здоров’ям людей. Добре, що міністр охорони здоров’я Максим Степанов намагається виправити ситуацію. Потрібно правильно підрахувати тарифи. Коли у лікарні будуть гроші, медикаменти, вона зможе якісно надавати послуги і допомогу. Повинні бути правильно підраховані коефіцієнти. Не можуть звичайні і складні пологи коштувати однаково.

На третинці теж потрібно враховувати коефіцієнти. Інститути, які займаються науковими дослідженнями, повинні отримувати більше, тому що у нас і потік пацієнтів більший, і послуги ми надаємо складніші.

В інститутах не можуть робити простих операцій. Зараз вторинка і третинка змішалася. Це неправильно.

Настільки важку проблему, як боротьба з онкологічними захворюваннями, рутинними методами не вирішити. Досвід і останні наукові розробки дозволили досягти лише часткової ефективності лікування. Якщо не розробляти нових технологій у сфері профілактики, діагностики та лікування, то цей показник не зміниться.

Хоча злоякісні новоутворення — це серйозна проблема, однак фахівці постійно нагадують, що рак — не вирок, і він добре виліковується на перших стадіях захворювання. Медицина не стоїть на місці, методи боротьби з раком щорічно удосконалюються. Але поки лікарі радять не нехтувати профілактикою і вести здоровий активний спосіб життя, що включає достатнє фізичне навантаження і правильне харчування, відсутність шкідливих звичок. Дотримання цих простих правил може запобігти третині нових випадків розвитку онкологічної патології. Спільними зусиллями ми повинні переламати зростаючу онкологічну захворюваність в Україні. Інститут може дуже багато дати країні, але він потребує різнобічної підтримки.

Сергій Гордієнко, кандидат медичних наук

Про сьогоднішні проблеми, досягнення та перспективи розвитку сфери онкології в Україні розповідає перший заступник директора ДУ «Національний інститут раку», заслужений працівник охорони здоровʼя України, доктор медичних наук Андрій Шипко.
Дополнительно:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *