Запаморочення: лікування периферичної вестибулярної дисфункції

Актуальність

Запаморочення — поширена скарга у практиці лікаря загальної практики, яка може бути як самостійною патологією, так і симптомом близько 80 захворювань. Клінічну проблему становлять системні постуральні розлади, або вертиго, які виникають при ураженні центральних або периферичних структур вестибулярного апарату. Серед основних чинників вестибулярної дисфункції хвороба Мен’єра, вестибулопатія, лабіринтит, виникнення ішемії в басейні внутрішньої слухової артерії, травмування вуха, захворювання мосто-мозочкового кута головного мозку, кохлеарна форма отосклерозу, вірус-індуковані порушення, які ускладнюють перебіг респіраторних інфекцій, та побічні ефекти від застосування ототоксичних препаратів, зокрема антибіотиків. У пацієнта з вертиго виникає помилкове відчуття руху предметів навколо нього, або його тіла в навколишньому середовищі. Труднощі в діагностиці та неадекватне лікування у разі порушення, спричинені відсутністю специфічних симптомів периферичної вестибулярної дисфункції, зумовлюють погіршення якості життя пацієнтів та призводять до негативних соціальних наслідків (Agus S.et al., 2013). Враховуючи патогенез порушення, пов’язаний з ураженням структур внутрішнього вуха, вестибулярного ганглія або вестибулярної порції VIII черепно-мозкового нерва, чинними клінічними настановами рекомендовано застосування однокомпонентного антигістамінного препарату із вмістом бетагістину гідрохлориду, дія якого полягає в дозозалежному пригніченні пікових потенціалів у нейронах вестибулярних ядер (Della Pepa C. et al., 2010). Однак, згодом було встановлено зростання клінічної відповіді у пацієнтів із вертиго, які застосовували комбінований препарат, що містив антигістамінний компонент (демінгідринат) та блокатор кальцієвих каналів (цинаризин), внаслідок покращення мікроциркуляції вестибулярного апарату. Ефективність комбінованого препарату у 1,8 раза перевищила ефективність підвищених доз монопрепаратів із такими ж діючими речовинами. Подальші дослідження довели високий профіль безпеки та ефективність комбінованого препарату над монопрепаратом бетагістину у пацієнтів з отогенним запамороченням, вестибулітами та хворобою Мен’єра (Scholtz A.W. et al., 2012). Поточне дослідження проведене групою вчених на чолі з Арне Шольц (Scholtz Arne), відділення отоларингології, Клініка Університету м. Інсбрук (Австрія), з метою вивчення ефективності та безпеки комбінованого препарату у пацієнтів з периферичною вестибулярною дисфункцією (CT No. 2011-004025-27). Результати опубліковані в журналі «Clinical Drug Investigation» (Клінічні дослідження препаратів).

Результати

У дослідженні взяли участь 306 пацієнтів середнього віку (≈53,5 року), переважно жінки, у яких на основі визначення рухового динамічного стереотипу та після консультації спеціаліста-невролога підтверджено периферичне вертиго нез’ясованої етілогії. Впродовж 4 тиж інтервенційна група отримувала комбінований препарат і плацебо. Пацієнтів контрольної групи лікували за допомогою комбінованого препарату та бетагістидину. Динаміку клінічних симптомів у інтервенційній та контрольній групах  оцінювали за допомогою візуальної аналогової шкали (VAS). Загалом встановлено зменшення вираженості клінічних симптомів упродовж 4 тиж у двох групах (р˂0,001). Кількість балів, отриманих у результаті оцінювання, виявилася меншою в інтервенційній групі порівняно з контрольною (р=0,035). Однак упродовж першого тижня клінічна відповідь виявилася однаковою в інтервенційній та в контрольній групі (р=0,001). Небажані явища легкого ступеня спостерігалися в окремих випадках в обох групах, що дозволило дослідникам зазначити задовільну переносимість та безпеку комбінованого препарату.

Висновки

Таким чином, доведена перевага комбінованого препарату, застосування якого дозволяє знизити дозування при збереженні лікувальної ефективності внаслідок синергічної дії основних компонентів.

  • Agus S., Benecke H., Thum C., Strupp M. (2013) Clinical and demographic features of vertigo: findings from the REVERT registry. Front Neurol., 4(48): 18 (https://doi.org/10.3389/fneur.2013.00048).
  • Della Pepa C., Guidetti G., Eandi M. (2006) Betahistine in the treatment of vertiginous syndromes: a meta-analysis. Acta Otorhinolaryngol Ital., 26: 208–215.
  • Scholtz A.W., Hahn A., Stefflova B. et al. (2019) Efficacy and Safety of a Fixed Combination of Cinnarizine 20 mg and Dimenhydrinate 40 mg vs Betahistine Dihydrochloride 16 mg in Patients with Peripheral Vestibular Vertigo: A Prospective, Multinational, Multicenter, Double-Blind, Randomized, Non-inferiority Clinical Trial. Clin. Drug Investig., 39: 1045–1056 (https://doi.org/10.1007/s40261-019-00858-6).
  • Scholtz A.W., Steindl R., Burchardi N. et al. (2012) Comparison of the therapeutic efficacy of a fixed low-dose combination of cinnarizine and dimenhydrinate with betahistine in vestibular neuritis. A randomized, double-blind, non-inferiority study. Clin. Drug. Investig., 32(6): 387–399.
  • https://link.springer.com/article/10.1007%2Fs40261-019-00858-6

Юлія Жарікова

 

Ефективність та безпека комбінованого препарату у лікуванні пацієнтів із запамороченням периферичного генезу
Дополнительно:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *